Byla jednou jedna malá myška jménem Jureček, která žila v hlubokém lese. Byl velmi žíznivý po znalostech a vždy se zajímal o něco nového. Bohužel měl Jureček jediný strach - strach z temnoty. Každý večer, když slunce zapadlo za obzor, začal se bát. Temnota kolem něj se zdála neproniknutelná a nebezpečná. Cítil, jak mu srdce bije v hrudi, když přišel čas jít spát.

Jureček vždy prosil svoji maminku, myšku Marijku, aby zůstala s ním, dokud nespí. "Jen nevypínej světlo, prosím tě," žádal ji. Ale život není vždy takový, jak by si přál. Jednou, když Marijka odjela hledat jídlo, Jureček se ocitl sám se svým strachem.

Temnota ho obklopila a všechno kolem se zdálo děsivé a záhadné. Jureček chtěl usnout, ale bylo mu velmi strašno. Začal přemýšlet, co by mohl udělat, aby přestal bát se temnoty. A pak mu to došlo - rozhodl se, že musí překonat svůj strach!

Jureček vyšel z noru a uviděl malý paprsek světla, který pronikal skrze větve. "To je měsíční světlo!" pomyslel si. Jureček se rozhodl jít ke světlu, byl si jistý, že mu to pomůže posílit jeho otřesenou duši.

Myška začala jít ke světlu, přes všechny své strachy. Jeho srdce bilo stále rychleji, ale nezastavoval se. Krok za krokem se přibližoval k měsíčnímu záření. A když ho konečně dosáhl, ucítil, jak se jeho strach začal rozpouštět, jako by to byla mlha před sluncem.

"Temnota není tak děsivá, jak jsem si představoval," uvědomil si Jureček. "Může to být jen jiná forma světla, která nás vede k novým objevům a dobrodružstvím." Díky své víře a sebejistotě překonal malé myšátko Jureček svůj strach.

Když se vrátil domů, Jureček usnul s úsměvem na tváři. Teď věděl, že temnota není něco, před čím by se měl bát. A od té doby již svou maminku neprosil, aby zůstala s ním až do spánku. Stal se odvážným a sebejistým myšátkem, který je připraven čelit všem strachům, které mu přijdou na cestu.

Жила-була колись в глибокому лісі маленька мишка на ім'я Юрчик. Він був дуже спраглий до знань і завжди цікавився чимось новим. Але, на жаль, у Юрчика був один страх - страх темряви. Кожного вечора, коли сонце засівало за горизонт, Юрчик починав боятися. Темрява навколо нього здавалася непроникною і небезпечною. Він відчував, як серце б’ється в його грудях, коли наставав час йти спати.

Юрчик завжди просив свою маму, мишку Марійку, залишатися поруч з ним, поки він засинає. "Тільки не вимикай світло, будь ласка", - просив він її. Але життя не завжди буває таким, як хочеться. Одного разу, коли Марійка від’їхала на пошук їжі, Юрчик опинився сам із своїм страхом.

Темрява оповила його і все навколо здавалося страшним і загадковим. Юрчик хотів заснути, але йому було дуже страшно. Він почав думати, що ж може зробити, щоб перестати боятися темряви. І тоді у нього засвітилося - він вирішив, що треба побороти свій страх!

Юрчик вийшов із своєї нори і побачив маленький промінець світла, який пробивався крізь гілля. "Це ж місячне світло!", - подумав він. Юрчик вирішив піти до місячного світла, він був впевнений, що воно допоможе йому зміцнити свій струснутий дух.

Мишеня почало йти до світла, попри всі свої страхи. Його серце билося все швидше, але він не зупинявся. Крок за кроком він наближався до місячного сяйва. І коли він нарешті досяг його, відчув, як його страх почав розтановуватися, мов туман перед сонцем.

"Темрява - це не так страшно, як я уявляв", - зрозумів Юрчик. "Вона може бути просто іншою формою світла, яка веде нас до нових відкриттів і пригод". Завдяки своїй вірі та впевненості в собі, маленьке мишеня Юрчик подолало свій страх.

Повернувшись додому, Юрчик заснув з посмішкою на обличчі. Тепер він знав, що темрява - це не щось, чого треба боятися. І відтоді він більше не просив свою маму залишатися з ним поруч до самого сну. Він став сміливим і впевненим мишеням, яке готове впоратися з будь-якими страхами, що приходять йому на шляху.